Форма входу

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0












Семінари та майстер-класи

Семінар
«Символіка української орнаментики»
Орнаментальне мистецтво, або мистецтво прикрашати навколишнє середовище, одна з невід’ємних рис культурної діяльності людини. Зародившись ще у первісному суспільстві, орнамент був відображенням певного світогляду, став одним з перших кроків в освоєнні людиною довкілля: категорії часу, простору, ритму. З найдавніших часів у традиційній культурі орнамент виконував кілька важливих функцій: інформативну (до виникнення писемності орнаментальні знаки несли суспільну функцію передачі конкретної інформації: уявлення про простір і час, міфо-поетична картина Світу, обряди). магічно-оберегову - як засіб психо-комунікації захищав людину від негативних надприродних сил: злі духи, демони тощо; декоративно-естетичну:слугував прикрасою житла, одягу, посуду, предметів побуту.
 Створюючи та прикрашаючи свої вироби, людина використовує різноманітні форми природи, в основі яких лежать геометричні співвідношення, які фіксуються певними традиціями та переробляються згідно універсальних законів архітектоніки. Як відомо, більшість народів досить стабільно і консервативно зберігає свої світоглядні міфо-поетичні системи, основний фонд орнаментальних мотивів та традиційні поєднання кольорів. Тому це дозволяє використовувати традиційні орнаменти як одне з авторитетних джерел для вивчення культурної історії та етногенезу конкретного народу. Знання загальних закономірностей побутування народної орнаментики дає змогу майстру, навіть при перерваності традиції, свідомо продовжувати та вдосконалювати це живе мистецтво. А такі фактори розвитку народної культури - як традиційність і колективність творчості зумовлюють постійний процес засвоєння, накопичення, узагальнення та зміну виражальних засобів цього невмирущого мистецтва. Таким чином знайомство з традиційним орнаментальним мистецтвом сьогодні має важливе суспільне значення: воно зв’язує творчість майстра з конкретною історією своєї землі, підвищує його життєвий тонус, викликає, відчуття радості, розвиває естетичні відчуття і безумовно прикрашає побут.
  Хрест – символ вищих сакральних цінностей 
 Як знак, хрест з’явився ще в епоху палеоліту. Але і сьогодні в народному мистецтві він займає одне з головних місць, виступає багатозначним і універсальним символом єдності життя і смерті, духу і матерії, знаком родючості, активного чоловічого начала.Деякі дослідники пов’язують походження хреста з двома перехрещиним дерев’яними паличками, якими в первісні часи добували вогонь, можливо він був знаком сонця (перехрещені промені). В ритуальній сфері хрест - знак заборони (стій!), засіб магічного очищення, апотропей. Як християнська емблема вико-ристовується з 4ст. Поширений на козацьких гербах, знаменах. Основна ідея хреста як міфологічного знака - акцентування ідеї центру як вищої цінності системи, що освячує увесь простір, визначає в ньому основні лінії і напрямки зв’язків та залежностей.Поширений у культурі трипільців, у них започатковується і хрестоподібна конструкція алтаря, як втіленої ідеї сакрального Центру. В поєднанні з підвищенням, хрест отримує вертикальний аспект шляху у інший “вищий” світ, моделюючи, очевидно, і духовний аспект: сходження до бога, до вічності, злет духу тощо. Хрест виступає як геометризований варіант Світового Дерева з тими ж основними космологічними координатами але з акцентованою антропоцентричною ідеєю. Хрест структурно і хронологічно виступає опосередкованим знаком між Світовим Деревом (зв’язаним переважно з зооморфними образами) і людиною, як геометризований опис одного і другого. Тому може бути і моделлю людини і антропоморфним божеством. Ідеї благополуччя та удачі зумовлюють активне використання хреста як талісмана, амулета, оберега в багатьох обрядах, народній медицині, магії, гаданнях. Багаторазове повторення хреста у народній вишивці, різьбі мало підсилити і примножити благополуччя людини, надавало речам власти-востей оберегу (на вікнах, дверях, воротах). Часто хрестами окреслювалось священне ім’я. Хрест на могилі - знак викреслення, відміни, а також - перехрестя між життям і смертю.
 Триквер - знак Живого Вогню
 На багатьох українських писанках зустрічається зображення Вогню, Сонця, Зорі. “Живий” Вогонь поряд з Водою є чинником світобудови, символом чоловічої сили. Оскільки Вогонь та Вода поєднавшись утворили Любов, землю і все, що на ній є, то в багатьох обрядах Вогонь - символ любові. Вогонь - посланець Сонця на Землі, він дає людям тепло, світло, хліб, допомагає в ремеслах, але може і покарати (уявлення про Перунів вогонь - блискавку). Тому Живий Вогонь шанували, кормили, поїли (господині завжди залишали біля печі горщик з водою). Існували заборони плювати у вогонь, кидати сміття, сквернословити. На писанках, на різьбі Живий Вогонь позначається знаком “триквер”, “триріг”, “триніг” і зображується у вигляді трьох закручених або ламаних гачків які виходять зі спільного центру, кола, трикутника та ін. Знак зустрічається на трипільській кераміці всіх періодів і в величезній кількості варіантів дійшов до нашого часу. Вважається що цей знак з неолітичним богом землі, а вогонь був одним із його атрибутів. Також цей знак був символом родючості, оскільки бог землі був носієм чоловічого запліднюючого чинника. Живий Вогонь, у своїх варіантах, з певнимии обереговими чи очисними властивостями народжується лише від тертя твердої палички (чоловіче дерево - дуб, бересток, явір, клен) об м’яку дощечку з ямкою (жіноче дерево - верба, калина, тополя, вишня). В обрядовості українців Живий Вогонь добували первісним способом на Купала, в Чистий Четвер, на Різдво (ним освячували воду на Водохрещу). Це і священний захисний вогонь з яким на Поліссі обходили навколо села при повальних хворобах чи пошестях на худобу. Відомий знак Живого Вогню (на веретені) на якому спалювали нитку “першоученку” дівчини при посвяченні її в прялі.Знак Живого Вогню має багато народних назв: “крутороги, “баранячі роги, “гачки”, “павуки”, “конюшина”, “кошики” та ін.
 Знак громовика Перуна
 Перун - повелитель грому і блискавки, один з найголовніших язичницьких богів. Вшановувався як носій світлоносного активного начала в природі. В часи Київської Русі вважався покровителем військової дружини та князя, його статуя стояла на Київській горі. Літописи зображують його зрілим мужем з срібною головою та золотими вусами. В образі вершника на коні Перун переслідує і вражає вогненними стрілами (блискавкою) змієподібного ворога, який ховається від нього в дереві, камені, людині. Після величної перемоги, має піти дощ. Особливо боялись люди прогнівити грізного бога в його свято (2.08) та в гарячу пору перед жнивами, коли наступали так звані “горобині ночі” і небо спалахувало безперервнми блискавками, які лякали птахів і звірів. Вважалось, що це Перун (пізніше Св. Ілля) знищує стрілами всяку земну нечисть. Тому знак Перуна селяни поміщали на видних місцях своїх будинків, як комунікаційний знак шани грізному богу, з вірою що він побачить його і тоді не спалить хату чи поле господаря. І нині багатьох селах Кіровоградщини існує стійка традиція прикрашати потрійним знаком Перуна зовнішні кути будинків. За легендами в ніч на Купала на кущ папороті міг упасти чарівний вогонь Перуна спалахнути сяйвом і відкрити сміливцю всі таємниці світу. А вбитий блискавкою чоловік вважався щасливим, бо переселявся у Вирій і ставав братом Перуну. В Перунів день Четвер йому проголошувались молитви: О, милостивий Боже, грізний і добрий Перуне! Молимось тобі, щоб ти з’явився о потрібній годині й дарував нам дощу, аби хліба добре росли і квітнула земля-мати. Просимо тебе, не завдавай горя нам непотрібною бурею, градом чи блискавкою”. Знак Перуна (шестипелюсткова квітка) - один із найпорпулярніших знаків і в сучасному українському традиційному різьбленні. Він зображується в центрі орнаментальних композицій якими прикрашають скрині, столи, різьблені дерев’яні елементи житла, ворота, вози, сани, різноманітний посуд: кухонні дошки, тарілки, шкатулки та ін. 
 Дерево Життя - універсальна модель Світу
 Одним знайпоширеніших символів на писанках рушниках, килимах, посуді, є символ Дерева Життя. Найдавніші українські колядки донесли до нас архаїчні мотиви сотворіння Світу в яких Дерево Життя (явір, верба, дуб) виступає Центром та стрижнем Світу навколо якого встановлювалась рівновага протилежностей: Як ще не було початку світа, то ще не було ні неба ні землі. Лишень було широке море, а на тім морі Явір зелений А на тім яворі три голубочки, три голубочки раду радили: Як же нам браття, світ поставити..? Створення світу розумілось як початок часу і простору, а йому передував безструктурний Хаос, символом якого виступала первісна вода (море) та Золоте Яйце, що його знесла відома всім Курочка Ряба (образ нічного зоряного неба). Дерево Життя відображало трьохярусну міфо-поетичну модель Світу наших пращурів. Коріння, яке заглиблюється у землю і воду - це потойбічний світ “нав”, володіння, міфічного прапредка Змія (Ящура). Стовбур дерева - середній світ людей (“яв”), сьогодення, долини, ліси, гори. Крона Дерева Життя піднімається у безмежну височінь, у верхній світ богів “прав”, які правлять світом. Через це дерево здійснюється зв’язок між всіма світами. З найдавніших часів передається традиція зображувати Дерево Життя стилізовано, спрощено та узагальнено, часто у вазоні який прикрашеній узором типу “змійка”. Дерево Життя це і Дерево Роду - де кожна квіточка позначає живого родича, а всі вони разом втілення родоводу певної людини. Найпростіше тричленне позначення дерева сім’ї. Це стовбур з трьома гілочками: батько, мати, дитина (Сонце, Місяць, зоря-вістунка Венера). Найдивовижнішою властивістю Дерева Життя є його здатність перетворюватись у Жінку-Берегиню і володарку всього Світу з піднятими до Сонця руками, ноги якої часто набувають змієподібних форм.. Таким чином Дерево Життя - це образ втіленої родючості, що виступає в образі Богині-матері Світу, є її символом і атрибутом. 
 Велика Богиня - Земля-мати
 ВЕЛИКА БОГИНЯ (Земля-Мати), що дарує нове життя і кормить, головний персонаж образної рушникової мови, тисячоліттями творений поколіннями жіноцтва. Традиційно зображувалась в молитовній позі з піднятими до неба і сонця руками, чекала небесної вологи і тепла, як необхідної умови продовження життя, і вже у трипільців тісно пов’язувалась з землеробським культом родючості. А поскільки головною ідеєю давнього землероба була ідея загальної родючості, тому і проводились аналогії на рівні образів між жінкою і землею-матір’ю як універсальною стихією родючості. Світ уявлявся людині цілісним і багатопроявним в якому життя могло реалізуватись в будь якій формі: рослино, птахом, людиною. А тому природно поєднувались на рушниках в одне ціле образи жінки-матері і Дерева Життя, а поруч людино-птахи, людино-змії. Головна богиня скіфів Апі - дружина їх першопредка Папая уявлялась із змієподібними ногами.. Вона породжує середню зону космосу (світ людей) та прародителів скіфських родів: Ліпоксая, Арпоксая, Колаксая. Змієподібними ногами богиня прив’язана до землі і води, але ідея сакральної родючості залежної від верхнього світу надідляє її ще і крилами, які нерідко заміняються птахами . Відомі українські апокрифічні легенди, в яких Бог створює Адама з пшеничного тіста, а жінку - з мальви. І коли Адам відмовляється брати жінку не таку як він, Бог заново ліпить Адама, вже з глини, а Єву - з його ребра. Жінку-квітку створену з мальви Бог відсилає на небо і дає Синові своєму за матір (Пресвята Діва). На сучасних рушниках, у буянні рослинних галузок, квіткових деталей, у їх переплетіннях досить чітко впізнаються людські фігури. Богині-рослини, спираючись на спідниці-трикутники підносять догори руки-гілки і голови-крони, або взявшиссь за руки активізуючи оточуючу рослинність виконують магічні хороводи - символ безкінечності життя. 
 Образ Змія в традиційній культурі 
 На кераміці у трипільців є цікаві сюжети, де поєднано в один космогонічний образ (модель Світу) жіноче та чоловіче божество зміїної природи, які і за своїм внутрішнім змістом, очевидно, теж є єдиним цілим.. Це ВЕЛИКА БОГИНЯ-МАТИ (Земля-мати?) - жіноча матеріальна сутність природи (земля, глина, вода та ін.), та ЗМІЙ - чоловіча активна сутність природи - дух, рух, енергія, вогонь, світло, вітер. Від гармонійного поєднання цих першооснов і виникло все суще, світ видимий людський, про який піклувалась Велика Богиня-Мати і невидимий, потойбічний - володіння Змія чи Ящура (пізніше Змія Горинича, Кощія та ін): Сиди, сиди ящір, Ладо, Ладо! На золотому стільці.., Пойми, пойми ящір, Ладо! Красну дівоньку, із усіх найкращу…Образ міфічного родоначальника людського колективу, в основі якого часом проглядається змієподібна природа бачимо у багатьох фольклорних образах: Ладо-Змій, Ладо-Ящір, Ладо-Вітер, Див-Ладо, Дід-Ладо, Дідух (грецьк. Змій Ладон). Основна його функція, полягає у захисті та підтриманні здоров’я нащадків, захисті общини від стихійного лиха, охорони посівів, викликанні дощів тощо: Молимося всевишньому богу, Ой, Ладо, ой! Щоб подув Ладо! Щоб подув тихий вітер! У фольклорі та казках слов’ян здавна існє сюжет, коли Змій загрожує життю общини, викрадає або вимагає жертву-наречену: Змій мене любить, мамо, візме мене нареченою... (болг.)Культ Землі-Матері (Лади?) в поєднанні з культом предків (Ладо-Змій, Дідух) є основою більшості сімейних і календарних обрядів українців: Тобі, Ладо , святий Боже, Ладо, слухай нас Ладо! / Пісні, Ладо співаєм тобі, Ладо, слухай нас, Ладо! / І ти Лада-Мати просимо до хати!В народному мистецтві Змій зображується меандром, зигзагом, хвилеподібним рослинним орнаментом, або смугою з ромбовидних фігур збагаченими різним декоративними деталями.
  Міфологічна символіка птахів
 Птахи для людини - істоти священні, адже з давніх давен надто багато людських бажань пов’язувалось з птахами: сприяти у землеробській праці, мисливстві, коханні, а культове значення птахів виходило з їх природної функціїї долати простір і навіть час: “Ой високо соколові до неба літати, / Ой, далеко козакові до осені ждати”. Птахи на рушниках - символи краси, кохання, мудрості, божественного прояву, вічності безсмертної душі (в голубів втілюються душі померлих). Голуби та пави виступають і творцями Світу, гніздяться на Дереві Життя та охороняють його. Вони атрибути і Великої Богині землі і неба, є її посланцями на Землю. Напровесні діти закликали 40 птахів (жайворонків), які мали принести з Вирію ключі, щоб відімкнути Весну. Лелек любили зображувати на кераміці ще трипільські майстри. Їх міфологічну семантику засвідчують сюжети де вони присутні у симетричних композиціях біля Дерева Життя як творці Світу. Вірогідно, що з часів трипільців-пелазгів (давньогрецьке пелазг - лелека), і існують на Україні повір’я про священність лелеки, який міг бути тотемом окремих племен. В українців лелека (бусол, чорногуз), теж особливо шанований птах, який за віруваннями приносить дітей. Тому і лелек часто називалии як членів сім’ї, з ними розмовляли, “радилися”: швидкий їх відліт у вирій - засвідчував холодну зиму, з прильотом лелек розпочинали сівбу тощо. Вбивство цього птаха завжди прирівнювалося до вбивства людини. Якщо на хаті лелека звив гніздо то, вважалось, що в оселі поселилось щастя. Зозуля - птаха віщунка. Часто виступає провісницею смерті, істотою, що веде у потойбічний світ (коли тричі прокує над хатою - господар помре). Після смерті душа людини за повір’ям вселяється у голуба залишає землю і летить на небо. Ластівка - сповіщає про весну, приносить її з вирію. Може впливати на вроду людини: “Ластівки, ластівки, візьміть мої вес-нянки, дайте мені білянки!” - хто їх зачепить, тому не буде добра Півень - символ світла, вогоню, перемоги добра над злом.
 Вузликове орнаментальне плетіння
На рушниках, у народній різьбі, на писанках є безліч знаків, що мають вигляд, вузлів, стрічок, сіток. Так в українському мистецтві відлунюється архаїчний мотив плетінки, який характерний і для багатьох традиційних культур світу. Надзвичайно поширеним було мистецтво плетіння в Київській Русі, де воно називалось “в'язь”. Орнаментами у вигляді плетінки прикрашали рукописні книги, ювелірні вироби, художній фарфор, архітектуру. Ці фантастичні орнаменти, як виявилось, зовсім не фантазія, а відповідають всім правилам мистецтва плетіння. На Русі християнством осуджувалось носіння вузликів-амулетів, а в'язати вузли означало “ворожити, знахарити”. Але орнаменти язичницького мистецтва, їх зміст тісно переплелись з християнською символікою і на середні віки припадає найбільший розквіт плетеного орнамента. В 16 ст. плетеними ініціалами прикрашали камзоли знатних осіб. Крім вузликового плетіння в давнину існувало і безвузликове плетіння у вигляді косичок з простим переплетінням від 3-х до 16 кінців. Серед них виділяються композиції, що відтворюють символи Води, Землі, Сонця та ін. В сучасному мистецтві орнаментальне вузликове плетіння відоме під назвою “макраме”. Дослідники перекладають це слово з турецької як “шарф, прикрашений плетінням”. Але це мистецтво має дуже давнє коріння. Один з перших плетених орнаментів, знайдений в Лерні (Егейський басейн), відноситься до 3 тис. до н. е. Невелика кількість основних простих переплетінь та вузлів у макраме робить це мистецтво доступним кожному. Прикладом універсального використання структури плетінок може слугувати сьогодні художнє ткацтво з його широкими декоративними можливостями, а також плетені вироби: кошики, меблі, брилі, клітки, килимки та ін. На рушниках плетінка зустрічається рідко, але все ж вишивалася у чистому вигляді ще наприкінці 19 та на початку 20-го ст. Згадкою про плетінку як знак є лінійно стрічкові елементи, які продовжують існувати у рушниковій вишивці і дотепер.
Плетінка. Оберегова символіка хреста. 
Плетіння з природних матеріалів належить до найдревніших технік орнаменту. Очевидно, що життя плетінці як геометричному знакові дало ткацтво, з якого, власне, й розпочинається історія плетінки.Ще в неоліті (5-4 тис. до н. е.) виникли всі основні техніки плетіння: спіральна, полотняна, каркасна, стрічкова тощо. Матеріалом слугували: солома, лоза, очерет, папірус та ін. Виготовляючи певні вироби, майстри ніби автоматично отримували найпростіші сітчасті орнаменти з чіткою структурою і ритмом.Ускладнюючи порядок переплетіння та вводячи по-різному зафарбовані матеріали, різноманітність узорів ставала безкінечною. В самому процесі плетіння, як і в символіці спіралевидних форм, відчувається відгомін обрядових рухів людини. Це підтверджують і ритуальні хороводи плетінки у веснянках “Мости”, “Ворітця” головним елементом яких є переплетені руки виконавців. У веснянці “Шум” недвозначно вказується на залежність від виконання ритуалу плетення майбутнього урожаю: Ой, нумо нумо, в плетеного шума! Заплетися, шуме, заплетися, Хрещатий барвінку розстелися. Виорем нивочку довгеньку. Посієм гречку чорненьку. Гречечка вродиться, женчики найдуться. З символікою плетінки в українців пов’язано багато архаїчних вірувань. Адже плетінкові прикраси, які носили на тілі та одязі усвідомлювались і як обереги. Очевидно, що захисну символіку вони отримують від культово значимого хрещатого переплетіння елементів (ремінців, ниток, дроту) у своїй структурі. Поскільки хрест в обрядах - це завжди магічний захист (“хреста і біси бояться”, хрестом освячують, землю, воду, речі, могилу та ін.), то і будь-які предмети з хрещатою структурою, включаючи і тканину (хрест + багато = захист) розглядали як найкращі магічні обереги від усього злого. Так померлих нехрещених немовлят (а значить і небезпечних) ховали переважно під плетеним тином, а “неправильним” небіжчикам - утопленикам чи вішальникам на домовину зверху клали ще й дерев’яну “хрестом плетену” борону - тоді такий мрець вже ні за що не вибереться”. Саме з метою магічного захисту від вторгнення небезпечних сил смерті в людський світ закривають тканиною дзеркала (“бо це відкритий канал у “той” світ”) коли помирає людина. 
Кандидат історичних наук Олександр Босий