УНІКАЛЬНА ЗБІРКА МУЗЕЮ
Лідія Орел
Колекцію народних музичних інструментів Музею народної архітектури та побуту України в м.Києві зібрано останніми десятиліттями. Вона налічує понад 600 одиниць, представляє всі історико-етнографічні регіони, а також типологію народного музичного інструментарію України, відображає різні етапи його розвитку. До збірки входять і найпростіші інструменти - глиняні свистунці, вівчарські та мисливські ріжки, калатала, деркачі, фуркала, пищалки, сопілки, пастуші труби; - і складні конструкцією: бандури, цимбали, скрипки, якими користуються музиканти-професіонали на концертній сцені.
Народний інструментарій є одним із відгалужень традиційної культури. Його витвори різні формою, звучанням, оздобленням (різьблені, розмальовані, оздоблені інкрустацією, інтарсією) і свідчать, як і всі галузі декоративно-ужиткового мистецтва, про неабиякий мистецький хист нашого народу.
Найдавніші знахідки на території України - це музичні інструменти, виготовлені з кісток тварин, глиняні свистунці з кам'яного віку, доби бронзи. Можна сказати з певністю, що колись вони виконували ритуально-магічну функцію, а пізніше почали виконувати й суто музичну.
Кожний тип інструмента характеризується численними різновидами (за технологією виготовлення, формою, конструкцією, звучанням). Так, маємо багато видів бандур, сопілок (денцівка, флояра, дудка, очеретянка, скосівка, сверіль), скрипок тощо. Колекція дає змогу простежити, які інструменти були поширені в тій чи іншій місцевості.
Бандура побутувала колись переважно в Центральній Україні й на Півдні, особливо шанували її на Лівобережжі.
Гуслі (смичковий інструмент) знає вся Україна, всюди грали також на цимбалах, скрипці, сопілці, бубоні.
А трембіта, флояра - музичні інструменти суто карпатського краю. По всій Україні відома "троїста музика" - тріо музикантів у різному складі, проте неодмінно зі скрипалем. Нині, зокрема в Східній Україні, його заступає часто-густо баяніст, замість сопілки використовують кларнет, зникли цимбали.
До колекційних інструментів музею належать ударні, смичкові й духові. З понад 100 бандур - твори невідомих майстрів, а також О.Корнієвського, В.Тузиченка, М.Олексієнка, Г.Андрійчика, Т.Снігірьова, С.Голівця. їх шукали скрізь по Україні, найбільше виявлено на Січеславщині й Конотопщині. Є в колекції музею гуслі, трембіти, цитри, сопілки, вівчарські роги, флояри, скосівки, кози, кувиці, денцівки, окарини, теленки, сурми, труби, дудки, ріжки, очеретинки, зубівки, дуди, бугаї, дубівки, свирілі й флейти, Г кларнети, цимбали, баси, альти, гармонії, дримби, колядницькі дзвіночки, свистунці, калатала, фуркала, деркачі, ліри, цитри, акордеони, мандоліни, гітари, балалайки, кобзи, бубни, музичні скриньки, арфи, козобаси, віолончелі тощо. Багато з цих інструментів у сільський музичний побут перейшли з міського. Найулюбленіші народні інструменти згадуються в народних піснях, переважно родинно-побутових:
В гаю при Дунаю, Там музика грає,
Бас гуде, скрипка грає, Дівчина гуляє.
Або про скрипку:
На вулиці скрипка-бас - Пусти, мати, хоч на час!
На вулиці скрипка грає, Мене мати не пускає.
Кожний хлопець, пасучи худобу, міг зробити собі сопілку з бузини, ліщини, очерету, явора, сосни тощо. Про сопілку, скрипку чи не найбільше складено пісень.
Сопілочка яворова Вже ся поколола,
Що ходила вигравала Біля оборога.
Або ще:
Ой ви, вівці, мої вівці, Все чорні та білі,
Хто ж вас буде випасати Кожної неділі?
Ой буде вас випасати Молодий молодець,
В правій руці сопілочка, А у лівій топірець.
Не вирушали в дорогу без сопілки чумаки, самі їх робили й грали.
Та вози риплять, а ярма брязчать,
А воли ремиґають,
А попереду та чумаченько
на сопілочці грає.
А сопілочка та з барвіночка,
А горіхове денце,
Ой, як заграє та чумак вранці
Та болить моє серце!
Про побутування в Україні дуди засвідчено також піснею:
Діду мій, дударику Ти ж було селом ідеш,
Ти ж було в дуду граєш, Тепер тебе немає,
Дуда твоя гуляє, І пищики зосталися,
Казна-кому досталися. А хто не чув цю пісню?
Додому іду, як пчола гуду, А за мною молодою
Сім пар хлопців чередою - Цимбалоньки тнуть-тнуть.
Невід'ємним інструментом) троїстих музик є бубон:
На вулиці бубон б'є
Мені спати не дає.
Сурми використовували завжди у військових походах:
На вулиці сурма грає -
До походу ізскликає.
Про гусляра також є пісня:
Гей загусляй ти, гуслярику,
Гой, Марійко, грати,
Як не підеш, беру другу,
Будеш бановати.
Чимало пісень складено про найулюбленіший інструмент - бандуру та про бандуриста:
Гей, кобзо моя, Дружино моя,
Бандуро моя мальована!
Де ж мені тебе діти:
А чи в чистому степу спалити
І попілець на вітер пустити,
А чи на могилі положити?
Попереду вже було названо найуславленіших майстрів, які виготовили наявні в збірці музею бандури. А ось імена майстрів духових інструментів: В.Зозуленко, Є.Бобровников, Д.Ливицький, Д.Демінчук, П.Євченко. Саме вони вдосконалили сопілку, свиріль, трубу, сурму, ріжок. З'явилися нові конструкції багатьох інструментів, а також поліпшено їхні акустичні властивості й технічні можливості.
Музей сформував персональний збір музичних інструментів. Нині все це надбання слід розглядати як творчу майстерню окремих майстрів-одинаків і фабрик музичних інструментів.
Насамкінець, отже, потрібно укласти каталог цієї багатющої збірки музею, постійно експонувати її.
Матеріал передруковано із видання "Пам'ятки України. Історія та культура."
Із етнографічної колекції музею
