Семінари та майстер-класи

Майстер-клас "Реконструкція трипільської кераміки"

від Людмили Іванівни Смолякової

Для ліпки використовуються максимально наближені технології та сировина, що і 7 тисяч років тому. Формування посудини здійснювалось в ліпній (шматочками) або кільцевій техніці.
На площину, покриту рядниною, майстер викладає округлу заготовку дна, на якому починають поступово нарощувати стінкидодаючи звернуту в кільце глиняну стрічку, слідкуючи, щоб товщина стінок була всюди однаковою.
 Шви між кільцями обробляють пальцями або дерев'яними шпателями. Формуючи стінки, одночасно надають їм бажану форму і розмір в залежності від того, яку посудину прагнуть повторити. Необхідно додати 10% на усушку. На горловині горщика роблять потовщення, щоб він не деформувався під час випалу. 
Ліпити виріб бажано без перерви, за один день. Якщо виникає необхідність зробити перерву, посудину закривають поліетиленовим кульком.
Наступна фаза - лощення (тобто загладження поверхні до блиску). Момент лощення наступає тоді, коли глина в тілі глечика трохи підсохла, але ще досить волога, щоб поліруватись. Лощити найкраще пальцями рук, але можна і сучасними пластиковими картками.
Після лощення можем нанести ангоб - кольорову глину, якою в старовину розмальовували кераміку. Ангобувати бажано за декілька разів розбавленим ангобом.
Нанесення орнаменту виконується по заздалегідь підготовленій розгортці розпису спочатку олівцем, а потім тоненьким пензликом. Ангоб для розпису зазвичай чорний або темно-брунатний, білий та червоний. Всю роботу легше виконувати на
поворотному крузі, який Ви можете придбати в спортивних магазинах або зробити самому
Щоб виріб не тріскав, бажано його сушити поступово, протягом тижня періодично знімаючи кульок для видалення конденсату та роботи над слідуючим етапом Іще три тижні виріб просушується затіненому сухому місці, але вже без кулька.
Для великого і складного витвору повний цикл виготовлення 28 днів (чотири фази місяця). Для тонких і невеликих робіт може бути менше, але при умові, щоб глина рівномірно висохла, як на поверхні тіла, так всередині (інакше при випалі виріб розірве),
Після завершення творчих операції можна розпочинати найбільш відповідальну роботу - випалювання. Ця робота проводиться в спеціальному гончарному горі при температурі 900-950 градусів протягом 8-12 годин. Дуже цікаво спостерігати,як випалюється виріб, як він стає червоно-гарячим, ніби метал в мартені. Все, - випал, завершено. Після повільного остигання в печі горщик готовий до вжитку. Пробуйте! Як кажуть в народі:
"Не боги глечики ліпили, а люди '' !

Семінар

«Символіка української орнаментики»

Орнаментальне мистецтво, або мистецтво прикрашати навколишнє середовище, одна з невід’ємних рис культурної діяльності людини. Зародившись ще у первісному суспільстві, орнамент був відображенням певного світогляду, став одним з перших кроків в освоєнні людиною довкілля: категорії часу, простору, ритму. З найдавніших часів у традиційній культурі орнамент виконував кілька важливих функцій: інформативну (до виникнення писемності орнаментальні знаки несли суспільну функцію передачі конкретної інформації: уявлення про простір і час, міфо-поетична картина Світу, обряди). магічно-оберегову - як засіб психо-комунікації захищав людину від негативних надприродних сил: злі духи, демони тощо; декоративно-естетичну:слугував прикрасою житла, одягу, посуду, предметів побуту.

 Створюючи та прикрашаючи свої вироби, людина використовує різноманітні форми природи, в основі яких лежать геометричні співвідношення, які фіксуються певними традиціями та переробляються згідно універсальних законів архітектоніки. Як відомо, більшість народів досить стабільно і консервативно зберігає свої світоглядні міфо-поетичні системи, основний фонд орнаментальних мотивів та традиційні поєднання кольорів. Тому це дозволяє використовувати традиційні орнаменти як одне з авторитетних джерел для вивчення культурної історії та етногенезу конкретного народу. Знання загальних закономірностей побутування народної орнаментики дає змогу майстру, навіть при перерваності традиції, свідомо продовжувати та вдосконалювати це живе мистецтво. А такі фактори розвитку народної культури - як традиційність і колективність творчості зумовлюють постійний процес засвоєння, накопичення, узагальнення та зміну виражальних засобів цього невмирущого мистецтва. Таким чином знайомство з традиційним орнаментальним мистецтвом сьогодні має важливе суспільне значення: воно зв’язує творчість майстра з конкретною історією своєї землі, підвищує його життєвий тонус, викликає, відчуття радості, розвиває естетичні відчуття і безумовно прикрашає побут. 

Хрест – символ вищих сакральних цінностей 

 Як знак, хрест з’явився ще в епоху палеоліту. Але і сьогодні в народному мистецтві він займає одне з головних місць, виступає багатозначним і універсальним символом єдності життя і смерті, духу і матерії, знаком родючості, активного чоловічого начала.Деякі дослідники пов’язують походження хреста з двома перехрещиним дерев’яними паличками, якими в первісні часи добували вогонь, можливо він був знаком сонця (перехрещені промені). В ритуальній сфері хрест - знак заборони (стій!), засіб магічного очищення, апотропей. Як християнська емблема вико-ристовується з 4ст. Поширений на козацьких гербах, знаменах. Основна ідея хреста як міфологічного знака - акцентування ідеї центру як вищої цінності системи, що освячує увесь простір, визначає в ньому основні лінії і напрямки зв’язків та залежностей.Поширений у культурі трипільців, у них започатковується і хрестоподібна конструкція алтаря, як втіленої ідеї сакрального Центру. В поєднанні з підвищенням, хрест отримує вертикальний аспект шляху у інший “вищий” світ, моделюючи, очевидно, і духовний аспект: сходження до бога, до вічності, злет духу тощо. Хрест виступає як геометризований варіант Світового Дерева з тими ж основними космологічними координатами але з акцентованою антропоцентричною ідеєю. Хрест структурно і хронологічно виступає опосередкованим знаком між Світовим Деревом (зв’язаним переважно з зооморфними образами) і людиною, як геометризований опис одного і другого. Тому може бути і моделлю людини і антропоморфним божеством. Ідеї благополуччя та удачі зумовлюють активне використання хреста як талісмана, амулета, оберега в багатьох обрядах, народній медицині, магії, гаданнях. Багаторазове повторення хреста у народній вишивці, різьбі мало підсилити і примножити благополуччя людини, надавало речам власти-востей оберегу (на вікнах, дверях, воротах). Часто хрестами окреслювалось священне ім’я. Хрест на могилі - знак викреслення, відміни, а також - перехрестя між життям і смертю.

 Триквер - знак Живого Вогню
 На багатьох українських писанках зустрічається зображення Вогню, Сонця, Зорі. “Живий” Вогонь поряд з Водою є чинником світобудови, символом чоловічої сили. Оскільки Вогонь та Вода поєднавшись утворили Любов, землю і все, що на ній є, то в багатьох обрядах Вогонь - символ любові. Вогонь - посланець Сонця на Землі, він дає людям тепло, світло, хліб, допомагає в ремеслах, але може і покарати (уявлення про Перунів вогонь - блискавку). Тому Живий Вогонь шанували, кормили, поїли (господині завжди залишали біля печі горщик з водою). Існували заборони плювати у вогонь, кидати сміття, сквернословити. На писанках, на різьбі Живий Вогонь позначається знаком “триквер”, “триріг”, “триніг” і зображується у вигляді трьох закручених або ламаних гачків які виходять зі спільного центру, кола, трикутника та ін. Знак зустрічається на трипільській кераміці всіх періодів і в величезній кількості варіантів дійшов до нашого часу. Вважається що цей знак з неолітичним богом землі, а вогонь був одним із його атрибутів. Також цей знак був символом родючості, оскільки бог землі був носієм чоловічого запліднюючого чинника. Живий Вогонь, у своїх варіантах, з певнимии обереговими чи очисними властивостями народжується лише від тертя твердої палички (чоловіче дерево - дуб, бересток, явір, клен) об м’яку дощечку з ямкою (жіноче дерево - верба, калина, тополя, вишня). В обрядовості українців Живий Вогонь добували первісним способом на Купала, в Чистий Четвер, на Різдво (ним освячували воду на Водохрещу). Це і священний захисний вогонь з яким на Поліссі обходили навколо села при повальних хворобах чи пошестях на худобу. Відомий знак Живого Вогню (на веретені) на якому спалювали нитку “першоученку” дівчини при посвяченні її в прялі.Знак Живого Вогню має багато народних назв: “крутороги, “баранячі роги, “гачки”, “павуки”, “конюшина”, “кошики” та ін.
 Знак громовика Перуна
 Перун - повелитель грому і блискавки, один з найголовніших язичницьких богів. Вшановувався як носій світлоносного активного начала в природі. В часи Київської Русі вважався покровителем військової дружини та князя, його статуя стояла на Київській горі. Літописи зображують його зрілим мужем з срібною головою та золотими вусами. В образі вершника на коні Перун переслідує і вражає вогненними стрілами (блискавкою) змієподібного ворога, який ховається від нього в дереві, камені, людині. Після величної перемоги, має піти дощ. Особливо боялись люди прогнівити грізного бога в його свято (2.08) та в гарячу пору перед жнивами, коли наступали так звані “горобині ночі” і небо спалахувало безперервнми блискавками, які лякали птахів і звірів. Вважалось, що це Перун (пізніше Св. Ілля) знищує стрілами всяку земну нечисть. Тому знак Перуна селяни поміщали на видних місцях своїх будинків, як комунікаційний знак шани грізному богу, з вірою що він побачить його і тоді не спалить хату чи поле господаря. І нині багатьох селах Кіровоградщини існує стійка традиція прикрашати потрійним знаком Перуна зовнішні кути будинків. За легендами в ніч на Купала на кущ папороті міг упасти чарівний вогонь Перуна спалахнути сяйвом і відкрити сміливцю всі таємниці світу. А вбитий блискавкою чоловік вважався щасливим, бо переселявся у Вирій і ставав братом Перуну. В Перунів день Четвер йому проголошувались молитви: О, милостивий Боже, грізний і добрий Перуне! Молимось тобі, щоб ти з’явився о потрібній годині й дарував нам дощу, аби хліба добре росли і квітнула земля-мати. Просимо тебе, не завдавай горя нам непотрібною бурею, градом чи блискавкою”. Знак Перуна (шестипелюсткова квітка) - один із найпорпулярніших знаків і в сучасному українському традиційному різьбленні. Він зображується в центрі орнаментальних композицій якими прикрашають скрині, столи, різьблені дерев’яні елементи житла, ворота, вози, сани, різноманітний посуд: кухонні дошки, тарілки, шкатулки та ін.  

Дерево Життя - універсальна модель Світу

 Одним знайпоширеніших символів на писанках рушниках, килимах, посуді, є символ Дерева Життя. Найдавніші українські колядки донесли до нас архаїчні мотиви сотворіння Світу в яких Дерево Життя (явір, верба, дуб) виступає Центром та стрижнем Світу навколо якого встановлювалась рівновага протилежностей: Як ще не було початку світа, то ще не було ні неба ні землі. Лишень було широке море, а на тім морі Явір зелений А на тім яворі три голубочки, три голубочки раду радили: Як же нам браття, світ поставити..? Створення світу розумілось як початок часу і простору, а йому передував безструктурний Хаос, символом якого виступала первісна вода (море) та Золоте Яйце, що його знесла відома всім Курочка Ряба (образ нічного зоряного неба). Дерево Життя відображало трьохярусну міфо-поетичну модель Світу наших пращурів. Коріння, яке заглиблюється у землю і воду - це потойбічний світ “нав”, володіння, міфічного прапредка Змія (Ящура). Стовбур дерева - середній світ людей (“яв”), сьогодення, долини, ліси, гори. Крона Дерева Життя піднімається у безмежну височінь, у верхній світ богів “прав”, які правлять світом. Через це дерево здійснюється зв’язок між всіма світами. З найдавніших часів передається традиція зображувати Дерево Життя стилізовано, спрощено та узагальнено, часто у вазоні який прикрашеній узором типу “змійка”. Дерево Життя це і Дерево Роду - де кожна квіточка позначає живого родича, а всі вони разом втілення родоводу певної людини. Найпростіше тричленне позначення дерева сім’ї. Це стовбур з трьома гілочками: батько, мати, дитина (Сонце, Місяць, зоря-вістунка Венера). Найдивовижнішою властивістю Дерева Життя є його здатність перетворюватись у Жінку-Берегиню і володарку всього Світу з піднятими до Сонця руками, ноги якої часто набувають змієподібних форм.. Таким чином Дерево Життя - це образ втіленої родючості, що виступає в образі Богині-матері Світу, є її символом і атрибутом. 

  Міфологічна символіка птахів
 Птахи для людини - істоти священні, адже з давніх давен надто багато людських бажань пов’язувалось з птахами: сприяти у землеробській праці, мисливстві, коханні, а культове значення птахів виходило з їх природної функціїї долати простір і навіть час: “Ой високо соколові до неба літати, / Ой, далеко козакові до осені ждати”. Птахи на рушниках - символи краси, кохання, мудрості, божественного прояву, вічності безсмертної душі (в голубів втілюються душі померлих). Голуби та пави виступають і творцями Світу, гніздяться на Дереві Життя та охороняють його. Вони атрибути і Великої Богині землі і неба, є її посланцями на Землю. Напровесні діти закликали 40 птахів (жайворонків), які мали принести з Вирію ключі, щоб відімкнути Весну. Лелек любили зображувати на кераміці ще трипільські майстри. Їх міфологічну семантику засвідчують сюжети де вони присутні у симетричних композиціях біля Дерева Життя як творці Світу. Вірогідно, що з часів трипільців-пелазгів (давньогрецьке пелазг - лелека), і існують на Україні повір’я про священність лелеки, який міг бути тотемом окремих племен. В українців лелека (бусол, чорногуз), теж особливо шанований птах, який за віруваннями приносить дітей. Тому і лелек часто називалии як членів сім’ї, з ними розмовляли, “радилися”: швидкий їх відліт у вирій - засвідчував холодну зиму, з прильотом лелек розпочинали сівбу тощо. Вбивство цього птаха завжди прирівнювалося до вбивства людини. Якщо на хаті лелека звив гніздо то, вважалось, що в оселі поселилось щастя. Зозуля - птаха віщунка. Часто виступає провісницею смерті, істотою, що веде у потойбічний світ (коли тричі прокує над хатою - господар помре). Після смерті душа людини за повір’ям вселяється у голуба залишає землю і летить на небо. Ластівка - сповіщає про весну, приносить її з вирію. Може впливати на вроду людини: “Ластівки, ластівки, візьміть мої вес-нянки, дайте мені білянки!” - хто їх зачепить, тому не буде добра Півень - символ світла, вогоню, перемоги добра над злом.

Кандидат історичних наук Олександр Босий